До п’ятої річниці поразки "русской весни" в Україні

Вже не так багато людей згадує події п’ятирічної давнини, але саме цими днями у квітні 2014 року в Україні розпочалася так звана «русская весна», яка згодом переросла в антитерористичну операцію. Тоді, в першій декаді квітня, майже одночасно були проголошені так звані «народні республіки» в Харківській, Дніпропетровській, Донецькій, Одеській і Луганській областях.

Думаю, що не тільки у мене в ті квітневі дні було відчуття, що Україна стоїть на краю прірви.

В режимі правового вакууму, недостатньої легітимності органів влади та адміністративного хаосу, як ніколи, гострою виявилася необхідність у сильних особистостях, які б взяли на себе відповідальність і зупинили руйнацію країни.

Одним з таких людей став Олександр Турчинов, який тоді виконував обов’язки Президента України. Він оголосив режим проведення антитерористичних заходів по відновленню конституційного порядку. 14 квітня був оприлюднений відповідний Указ.

Іншою людиною, завдяки якій вдалося не дати розповсюдитися «руській вєсні», став тодішній в.о. Міністра внутрішніх справ Аресен Аваков. 8 квітня він, не зважаючи на суспільних резонанс, за допомогою спецпризначенців звільнив захоплену сепаратистами Харківську облдержадміністрацію.

В Дніпрі, для недопущення захоплення адмінбудівель і контролю за подіями в місті, діяв штаб оборони. Формувалися добровольчі батальйони, які потім першими зустріли ворога і дали можливість розгорнутися ВСУ. Навколо міста також встановлювалися блок-пости для контролю за в’їздом та виїздом, з метою недопущення до міста підривних елементів.

Аналогічні процеси протидії сепаратизму йшли у Сумах, Запоріжжі, Одесі, Миколаєві, Херсоні. І будемо відверті, все це відбувалося на межі закону і дуже часто на власний розсуд окремих, патріотично налаштованих бізнесменів та активістів.

Чому ж у Донецьку та Луганську не вдалося дати відсіч агресії та жорстко припинити на ранній стадії всі антиконституційні рухи. Тим більше, якщо хтось забув – нагадаю, протягом березня-квітня в тому самому Донецьку проукраїнські мітинги збирали до 10 тисяч людей.

Мабуть, тоді у квітні 2014 року в Донецьку та Луганську не вистачило одного – людини, яка б рішуче та безкомпромісно поклала край антиконституційним діям. У свою чергу, місцеві еліти та влада виявили свою неспроможність протистояти загрозі.

Протягом квітня в Донецькій та Луганській областях одна за одною, без спротиву, здавалися адміністративні будівлі, захоплювалися органи влади, відділки внутрішніх справ. Почали з’являтися так звані «рейдові групи», одна з яких на чолі з офіцером ФСБ РФ Ігорем Гіркіним захопила Слов’янськ. Інша, на чолі з офіцером ГРУ Ігорем Безлером захопила Горлівку. В Луганській області діяли групи Павла Дрьомова та Миколи Козіцина.

Єдиним помітним успіхом у протистоянні сепаратизму на Донбасі в той період стало звільнення Маріуполя 9 травня 2014, в якому провідну роль відіграли саме добровольчий батальйон «Азов» та батальйон територіальної оборони з Дніпра.

Вже с середини травня події пішли по наростаючій, почало з’являтися більше зброї, військова техніка, інструктори та підрозділи регулярної армії з Росії, розкрутився маховик війни, яка триває вже п’ять років.

Ця війна має припинитися, пошук шляхів її завершення – основне завдання не тільки для української влади, а й для світового співтовариства. Це тривалий і складний процес. Але під час нього ми не повинні забувати одне: на території ОРДЛО залишилися наші громадяни, такі ж українці, як і ми з вами. І вони вже розуміють, що їх обдурили і використали – вони стали розмінною картою та заручниками у великій геополітичній грі. Вони чекають на звільнення, і наше завдання звільнити їх.

Потім обов’язково будуть виникати і вирішуватися питання реінтеграції, відновлення, покарання винних, і ще тисячі проблем. Але основне – все ж таки люди та їх повернення в Україну.

Автор: starline_alarm
Предыдущий материал

За три місяці в аеропорту "Бориспіль" на 15% збільшився пасажиропотік

Следующий материал

Американець отримав 26 років в’язниці за вбивство зірки реаліті-шоу

Коментарии (0)